«Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт. 27,46).
Четверте слово, яке Ісус промовив на Хресті, не є криком розпачу і зневіри, це – слова, якими починається Псалом 22, тобто, це – молитва Ісуса старозавітними пророцтвами про Нього. Справді, у цьому Псальмі мова йде про розп’яття Месії і обставини, пов’язані з цією драмою зневаженої і погордженої Божої любові: «Пробили мені руки й ноги, всі мої кості я міг би полічити… Одежу мою ділять між собою, і на хитон мій жеребок кидають… А я – черв’як, не людина; сміховище людей, презирство народу. Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою: „Поклавсь на Господа, нехай його рятує; нехай його спасає, коли він його любить!”» (пор. Пс. 22).
Читаючи ці слова старозавітного Псальма, здається, наче б його автор був наочним свідком прийдешніх страждань Христа Спасителя. Знаковим є рівно ж і те, як майже дослівно перегукується зі згаданим Псальмом опис Страстей Христових, які читаємо в Євангелії від Матея: «Так само й первосвященики насміхалися з книжниками та старшими, говоривши: “…Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить. Сам бо казав: Я – Син Божий!”» (Мт. 27, 41-43).
Ісус молиться. І в цій молитві постає перед Отцем Небесним з усім, що переживає в цей момент свого земного життя. Проте, в Ісусовій молитві є щось більше, ніж Його власна доля на землі. «Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі» – каже пророк Ісая (53, 4). То ж Ісус у своїй молитві на Голгофі робить своїми страждання і крик болю мільйонів невинних жертв несправедливості, насилля, воєн і терору усіх часів і народів. У цих словах Спасителя ми чуємо відлуння молитви і наших захисників, які собою зупиняють злобного агресораа, у них – крик болю тортурованих і полонених, у них – німе благання про визволення насильно депортованих і тих, хто в окупації, у них – сльози і біль наших краян, які оплакують своїх загиблих…
Ісус несе усі ці сльози і страждання Божих дітей перед престіл Отця Небесного із певністю, що Бог прийде на поміч, що визволить Своїх дітей, що порятує і спасе їх з рук ненависників. Тому в Псальмі 22 після усильного благання про поміч: «Та ти, о Господи, не віддаляйсь; о моя сило, притьмом прийди мені на допомогу» (ст. 20), Псальмопівець висловлює своє переконання, що останнє слово в людській історії обов’язково скаже Господь Бог і це слово буде Його спасенним втручанням, яке відновить збурений лад і справедливість та принесе Божим дітям визволення і повноту життя:
«Усі кінці землі згадають і навернуться до Господа. І впадуть ниць перед тобою усі сім’ї народів. Йому одному поклоняться всі тії, що в землі спочивають; перед ним упадуть ниць усі тії, що сходять у могилу. І душа моя для нього житиме; моє потомство буде йому служити, і розповість про Господа прийдешньому родові; прийдуть, оповістять про його добрість народові, що має народитись: “Таке вчинив Господь!”» (Пс. 22, 29-32).
Ісус на Голгофі дає нам урок правдивої молитви: щирого виявлення перед Богом свого болю і свого страждання, а водночас – ще сильнішої довіри до Бога, Який є в стані випровадити навіть з найбільшого зла – добро. Так, відповіддю Бога на гріх і злобу світу стане Воскресіння – остаточний тріумф Божої правди і любови над смертю і над пеклом. Переживаючи наші страждання і споглядаючи у молитві страждання Сина Божого, ми бачимо вже зараз світло воскресіння, тому із вірою взиваємо до Нього:
«Поклоняємось страстям твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє воскресіння!» Появи його в долі нашого многостраждального народу!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
